КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ  РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 20 січня 2016 р. № 19-р  Київ

Про схвалення Концепції Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року

1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року, що додається.

Визначити Міністерство економічного розвитку і торгівлі державним замовником Програми.

2. Міністерству економічного розвитку і торгівлі разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року.

Прем'єр-міністр України	А.ЯЦЕНЮК
Інд. 21

СХВАЛЕНО  розпорядженням Кабінету Міністрів України  від 20 січня 2016 р. № 19-р

КОНЦЕПЦІЯ 
Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2020 року

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

Вітчизняний оборонно-промисловий комплекс не має змоги задовольнити потреби Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань у сучасному озброєнні та військовій техніці в умовах проведення антитерористичної операції, в особливий період, а також для забезпечення обороноздатності країни у мирний час, що загрожує національній безпеці.

Різке погіршення стану реального сектору економіки, зменшення обсягів виробництва промислової продукції у 2014 році на 10,1 відсотка, у першому півріччі 2015 р. на 20,5 відсотка пов’язане, зокрема, із зниженням основних економічних показників діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу.

За останні роки втрачені традиційні внутрішні та міждержавні коопераційні виробничі і науково-технічні зв’язки підприємств оборонно-промислового комплексу.

Матеріальна шкода, яку заподіяла Російська Федерація Україні внаслідок знищення підприємств оборонно-промислового комплексу у Донецькій та Луганській областях, а також “націоналізація” та незаконне вилучення державного майна в Автономній Республіці Крим і м. Севастополі є одними з важливих факторів, які не дали змоги підприємствам оборонно-промислового комплексу забезпечити Збройні Сили, інші утворені відповідно до законів військові формування необхідним озброєнням та військовою технікою.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом

Основними причинами незадовільного функціонування оборонно-промислового комплексу є:

збільшення обсягу потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань в озброєнні та військовій техніці у зв’язку із загрозою національним інтересам і національній безпеці;

високий рівень фізичного і морального зносу основних виробничих фондів, структурна деформація та незбалансованість оборонно-промислового комплексу, низька ефективність використання науково-виробничої бази;

неефективність діючої системи управління оборонно-промисловим комплексом;

незавершеність реформування оборонно-промислового комплексу;

недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері функціонування оборонно-промислового комплексу;

втрата провідної ролі наукових досліджень у розробленні та впровадженні сучасних технологій виробництва озброєння та військової техніки;

низький рівень продуктивності праці, значна енергомісткість виробництв, відставання в технологічному розвитку від провідних держав світу;

відсутність замкнутих технологічних циклів виробництва значної частини видів озброєння та військової техніки;

відсутність в Україні необхідних умов для розвитку мікроелектроніки, нанотехнологій, що унеможливлює створення перспективних зразків озброєння та військової техніки;

недостатність ресурсного забезпечення, нераціональне та неефективне використання наявних ресурсів;

недостатні обсяги державного оборонного замовлення;

незадовільний рівень фінансування з державного бюджету заходів щодо розвитку оборонно-промислового комплексу;

нераціональне проведення конверсії та диверсифікації;

втрата коопераційних зв’язків з Російською Федерацією, що зумовило необхідність термінового розв’язання проблеми мінімізації імпортозалежності;

залежність ракетно-космічної промисловості, авіа-, судно-, двигунобудування, радіоелектроніки від імпорту комплектуючих виробів і матеріалів;

втрата традиційних ринків експорту продукції військового призначення та подвійного використання і, як наслідок, зменшення обсягів виробництва, а також коштів підприємств, спрямованих на створення і модернізацію зразків озброєння, військової і спеціальної техніки, які користуються попитом на зовнішньому та внутрішньому ринку;

невизначеність на державному рівні пріоритетів військово-технічної та оборонно-промислової політики, політики військово-технічного співробітництва;

відсутність системних заходів щодо державної підтримки експорту високотехнологічної продукції, зокрема продукції оборонно-промислового комплексу;

незадовільний стан забезпечення підприємств оборонно-промислового комплексу висококваліфікованими робітничими, технічними та інженерними кадрами.

Розв’язання зазначених проблем можливе шляхом здійснення програмно-цільових комплексних заходів, що передбачають:

удосконалення законодавства у сфері функціонування оборонно-промислового комплексу;

реструктуризацію, реорганізацію і корпоратизацію підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі створення науково-виробничих об’єднань;

забезпечення реалізації інвестиційно-інноваційної політики розвитку оборонно-промислового комплексу;

впровадження сучасного ринкового механізму господарювання, зокрема закупівлю за кордоном ліцензій на виробництво окремих виробів, трансфер передових технологій із технологічно розвинутих країн, а також застосування лізингових та офсетних схем, розвиток та удосконалення державно-приватного партнерства;

удосконалення системи науково-технічної і виробничої кооперації на внутрішньому та зовнішньому ринку;

поглиблення військово-технічного співробітництва з країнами-партнерами, зокрема за новими напрямами міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації;

створення комплексної державної системи організації виробництва для виготовлення, модернізації, ремонту та утилізації продукції військового та цивільного призначення і подвійного використання;

масове виробництво окремих зразків озброєння та військової техніки для їх застосування у разі загрози національній безпеці;

удосконалення процедури державних закупівель під час виконання державного оборонного замовлення як складової частини політики національної безпеки;

удосконалення процедури визначення ціни на продукцію оборонного призначення з метою запобігання корупції під час здійснення процедури закупівель за державним оборонним замовленням;

збереження і підвищення рівня кадрового потенціалу підприємств оборонно-промислового комплексу.

Мета Програми

Метою Програми є створення умов для підвищення рівня функціонування оборонно-промислового комплексу, що дасть змогу задовольнити потреби Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань у сучасному озброєнні та військовій техніці, а також сприятиме створенню та розвитку цілісної системи оборонно-промислового комплексу на принципах збалансованості відповідно до потреб внутрішнього та зовнішнього ринку.

Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів

Можливі три варіанти розв’язання проблеми, що передбачають:

перший (саморегуляція) - відсутність прямої державної фінансової підтримки та впровадження ряду преференцій згідно з податковим та митним законодавством, що сприятиме розвитку оборонних галузей промисловості переважно за рахунок реалізації зовнішньоекономічних контрактів у сфері військово-технічного співробітництва, державно-приватного партнерства. Разом з тим бюджетне фінансування підприємств оборонного сектору економіки, крім державного оборонного замовлення, фактично відсутнє.

Недоліками даного варіанта є неконтрольований розвиток наукових організацій і виробничих підприємств оборонно-промислового комплексу, неможливість створення виробничих потужностей з випуску складної наукоємної продукції, що може призвести до виникнення додаткових проблем у діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу, дисбалансу в структурі промислового виробництва і загрози знищення виробництва деяких видів озброєння та військової техніки, необхідних для задоволення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань;

другий (інвестиційно-інноваційний) - реалізацію державної політики, спрямованої на удосконалення системи функціонування оборонно-промислового комплексу за рахунок інвестиційно-інноваційної діяльності.

Перевагами такого варіанта є:

удосконалення структури оборонно-промислового комплексу;

залучення інвестицій в оборонно-промисловий комплекс з використанням державних, приватних та іноземних фінансових ресурсів, які будуть спрямовані на технологічне оновлення основних фондів підприємств;

створення системи науково-технічної і виробничої кооперації;

впровадження у виробництво нової техніки та наукоємних технологій і матеріалів, створення яких передбачено державними цільовими оборонними програмами;

планування та виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підвищення технологічного рівня процесів виробництва;

здійснення заходів щодо забезпечення збільшення обсягу та рівномірного протягом року фінансування державного оборонного замовлення.

Недоліком даного варіанта є необхідність залучення значного обсягу коштів державного бюджету, зокрема на початковому етапі розв’язання проблеми за цим варіантом;

третій (комплексний), оптимальний - забезпечення технологічного лідерства оборонно-промислового комплексу серед галузей промисловості, технологічне оновлення основних фондів, реструктуризацію, реорганізацію і корпоратизацію підприємств оборонно-промислового комплексу, залучення інвестицій для реалізації інноваційних проектів, що сприятиме забезпеченню максимального економічного ефекту від залучення фінансових і виробничих ресурсів для удосконалення діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу, здійснення контролю за активами таких підприємств, а також дасть змогу розширити внутрішній та зовнішній ринок продукції військового призначення та подвійного використання.

Перевагами такого варіанта є:

забезпечення технологічного розвитку підприємств оборонно-промислового комплексу за рахунок інвестиційно-інноваційної діяльності, у тому числі застосування офсетних схем та трансферу технологій, закупівля за кордоном ліцензій на виробництво окремих виробів;

впровадження механізмів державно-приватного партнерства;

збільшення частки приватних та іноземних фінансових ресурсів у реалізації проектів оборонно-промислового комплексу;

зменшення навантаження на державний бюджет у частині фінансування заходів щодо реформування оборонно-промислового комплексу.

Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк виконання Програми

Розв’язання проблеми здійснюється шляхом виконання комплексу завдань і заходів за такими пріоритетними напрямами розвитку оборонно-промислового комплексу:

нарощування технічного та технологічного потенціалу підприємств оборонно-промислового комплексу для максимального задоволення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань у сучасному озброєнні та військовій техніці;

забезпечення технологічного розвитку оборонно-промислового комплексу за рахунок інвестиційно-інноваційної діяльності, у тому числі застосування офсетних схем та трансферу технологій;

розроблення та виробництво конкурентоспроможних видів озброєння та військової техніки;

імпортозаміщення технологій, послуг, товарів, комплектуючих виробів і матеріалів виробництва Російської Федерації та збільшення їх власного виробництва;

удосконалення законодавства у сфері виробництва озброєння та військової техніки, його гармонізація із законодавством країн Європейського Союзу та держав - членів НАТО;

реструктуризація, реорганізація і корпоратизація підприємств оборонно-промислового комплексу та удосконалення системи управління таким комплексом;

поліпшення фінансово-економічного стану підприємств оборонно-промислового комплексу;

впровадження механізму стратегічного менеджменту оборонно-промислового комплексу;

удосконалення базових і критичних технологій виготовлення озброєння та військової техніки, максимальне завантаження та ефективне використання науково-виробничої бази підприємств оборонно-промислового комплексу;

впровадження економічного механізму державної підтримки реалізації пріоритетних проектів, надання державних гарантій;

вдосконалення системи стандартизації, уніфікації та управління якістю.

Виконання Програми здійснюється двома етапами.

На першому етапі (2016-2017 роки) передбачається:

забезпечення Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань відновленими, відремонтованими та модернізованими озброєнням та військовою технікою;

підготовка до серійного виробництва окремих новостворених, а також інших зразків озброєння та військової техніки відповідно до завдань Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки на період до 2020 року;

системне реформування структури діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу;

проведення ремонту, підготовка до експлуатації та модернізація озброєння та військової техніки;

підготовка до серійного виробництва прийнятих на озброєння зразків військової техніки;

удосконалення нормативно-правового, зокрема законодавчого, забезпечення у сфері функціонування оборонно-промислового комплексу;

формування ефективної системи державного управління оборонно-промисловим комплексом, визначення центрального органу виконавчої влади, який забезпечуватиме формування та реалізацію державної політики у сфері функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу;

проведення реструктуризації та корпоратизації підприємств оборонно-промислового комплексу;

визначення можливості створення замкнутих технологічних циклів виробництва окремих видів озброєння та військової техніки для задоволення першочергових потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань;

розширення внутрішніх та зовнішніх коопераційних зв’язків підприємств оборонно-промислового комплексу;

визначення заходів та механізму імпортозаміщення;

забезпечення диверсифікації експортного потенціалу;

застосування сучасних методів організації праці на виробництві;

забезпечення державної підтримки високотехнологічних підприємств, діяльність яких спрямована на розвиток озброєння та військової техніки;

впровадження новітніх технологій;

вдосконалення системи стандартизації, уніфікації та управління якістю;

запровадження дієвого механізму взаємодії державних замовників з оборонного замовлення та підприємств оборонно-промислового комплексу з питань розроблення та виробництва озброєння та військової техніки;

запровадження гарантованої державної фінансової підтримки реалізації пріоритетних проектів з оборонного замовлення в повному обсязі;

забезпечення розвитку конструктивного військово-технічного співробітництва з країнами-партнерами в частині обміну інформацією та забезпечення Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань озброєнням та військовою технікою згідно із стандартами НАТО.

На другому етапі (2018-2020 роки) передбачається:

організація виробництва та виробництво новітніх зразків озброєння та військової техніки відповідно до завдань Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки на період до 2020 року;

завершення реформування оборонно-промислового комплексу;

серійне виробництво новітніх зразків високотехнологічного озброєння та військової техніки;

завершення реструктуризації, реорганізації і корпоратизації підприємств оборонно-промислового комплексу, технічного та технологічного переоснащення виробництва;

проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт з розроблення новітніх зразків і комплексів озброєння та військової техніки;

розроблення та впровадження новітніх технологій, удосконалення базових і критичних технологій виготовлення озброєння та військової техніки;

збільшення обсягів власного виробництва важливих для виробництва озброєння та військової техніки комплектуючих виробів і матеріалів;

досягнення повної незалежності від Російської Федерації у виробництві озброєння та військової техніки;

активне просування на зовнішній ринок озброєння та військової техніки вітчизняного виробництва.

Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності

Виконання Програми дасть змогу забезпечити:

модернізацію і розвиток оборонно-промислового комплексу;

імпортозаміщення технологій, послуг, товарів, комплектуючих виробів і матеріалів виробництва Російської Федерації;

збільшення обсягу виробництва озброєння та військової техніки, досягнення максимального рівня рентабельності;

виконання державного оборонного замовлення, завдань, планів заходів щодо ремонту, модернізації та утилізації продукції військового призначення і подвійного використання;

зміцнення позицій України на світовому ринку озброєння;

здійснення структурної перебудови оборонно-промислового комплексу;

запровадження дієвого механізму формування та реалізації державної військово-промислової та військово-технічної політики;

створення економічно ефективних замкнутих технологічних циклів виробництва необхідних видів озброєння та військової техніки для задоволення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань;

збереження, розвиток і підвищення рівня кадрового потенціалу підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі державне замовлення щодо безперервної підготовки робітничих, технічних та інженерних кадрів, зокрема вищими та професійно-технічними навчальними закладами, для задоволення потреб оборонних галузей промисловості;

задоволення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань у сучасному озброєнні та військовій техніці в умовах проведення антитерористичної операції, в особливий період, а також для забезпечення обороноздатності країни у мирний час;

конкурентоспроможність продукції оборонно-промислового комплексу;

високий рівень обороноздатності держави.

Очікуваними результатами виконання Програми, зокрема, є:

в економічній сфері - зростання індексу промислової продукції підприємств оборонно-промислового комплексу на 12-15 відсотків щороку, зниження трудомісткості продукції не менш як на 10 відсотків щороку і підвищення рентабельності виробництва та продуктивності праці;

у соціальній сфері - підвищення соціальних стандартів на підприємствах оборонно-промислового комплексу (підвищення заробітної плати на 10 відсотків щороку), рівня кваліфікації кадрів, збереження існуючих та створення нових робочих місць, запровадження економічних механізмів стимулювання, правового і соціального захисту працівників підприємств оборонно-промислового комплексу, забезпечення збереження та створення понад 20 тис. нових робочих місць;

в екологічній сфері та сфері енергозбереження - впровадження мало- та безвідходних технологій, що забезпечить ресурсозбереження і досягнення природоохоронних цілей, а також сучасних технологій, що сприятиме зниженню енергетичної складової частини собівартості продукції не менш як на 20 відсотків;

у сфері науково-технічного, технологічного та виробничого розвитку - застосування новітніх зразків озброєння та військової техніки, виробництво військової техніки і боєприпасів з урахуванням сучасних технологій, які відповідають європейським та міжнародним стандартам, збільшення частки інноваційної продукції в обсязі виробництва промислової продукції до 40 відсотків, запровадження планового нарощування виробничих потужностей і технічного переозброєння не менш як 90 підприємств, досягнення повної незалежності від Російської Федерації у виробництві озброєння та військової техніки, формування переліку базових і критичних технологій виготовлення озброєння та військової техніки, забезпечення їх розвитку;

у військовій сфері - задоволення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань і правоохоронних органів у озброєнні та військовій техніці, у тому числі новітніх зразках, в обсягах і строки, що визначені у Державній цільовій оборонній програмі розвитку озброєння і військової техніки на період до 2020 року, утилізація не придатної для використання продукції військового призначення і подвійного використання;

у зовнішньоекономічній сфері - підвищення експортного потенціалу, зміцнення позицій держави на світовому ринку озброєння, забезпечення участі підприємств оборонно-промислового комплексу в реалізації міжнародних проектів військово-технічного співробітництва, збільшення середньорічного обсягу експорту промислової продукції підприємств оборонно-промислового комплексу не менш як на 10 відсотків.

Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми

Фінансове забезпечення виконання Програми здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів підприємств оборонно-промислового комплексу, зокрема на засадах державно-приватного партнерства, інвестицій, пільгового кредитування, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Обсяг видатків, необхідних для виконання Програми, визначається щороку виходячи з можливостей державного бюджету під час формування його показників.

Державна підтримка виконання Програми надається за пріоритетними проектами на паритетних засадах - 50 відсотків за рахунок коштів державного бюджету, 50 відсотків за рахунок інвестицій та інших джерел.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 27 лютого 2013 р. N 187

Київ

Про затвердження Державної програми активізації розвитку економіки на 2013 - 2014 роки

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Державну програму активізації розвитку економіки на 2013 - 2014 роки (далі - Програма), що додається.

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади під час підготовки пропозицій щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" та складання проекту Державного бюджету України на 2014 рік передбачити кошти, необхідні для виконання завдань і заходів Програми.

3. Рекомендувати Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям передбачати у місцевих бюджетах видатки, необхідні для виконання завдань і заходів Програми.

4. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити виконання завдань і заходів Програми та подавати Міністерству економічного розвитку і торгівлі щомісяця до 20 числа наступного місяця інформацію про стан виконання Програми за формою, встановленою Міністерством, для її узагальнення та подання до 30 числа Кабінетові Міністрів України.

 

Прем'єр-міністр України

М. АЗАРОВ

 

Інд. 70

 

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2013 р. N 187

 

 

 

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА
активізації розвитку економіки на 2013 - 2014 роки

Загальна частина

Ця Програма розроблена з метою запровадження нових підходів до модернізації пріоритетних галузей національної економіки на найближчі два роки для активізації її розвитку.

Програмою економічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", запропонованою Президентом України Януковичем В. Ф., передбачено проведення структурних змін в економічному та соціальному житті країни шляхом підвищення ефективності державного управління, модернізації базових галузей економіки, формування сприятливого економічного середовища для розвитку бізнесу та приватної ініціативи.

Виконання цієї Програми повинно забезпечити прискорення розвитку пріоритетних галузей національної економіки, сприяти позитивним структурним зрушенням в економіці, диверсифікації та зниженню енергоємності виробництва.

Активізація розвитку національної економіки сприятиме підвищенню соціальних стандартів та рівня добробуту громадян, збільшенню кількості робочих місць.

Поточний стан національної економіки

Стратегічною метою розвитку України є побудова сильної та сучасної європейської демократичної держави з потужною економікою для забезпечення гідного життя кожного громадянина.

У нашій державі нерозв'язані проблеми накопичувалися десятиріччями. Не підкріплена економічним розвитком "соціалізація" бюджету тільки тимчасово вирішувала завдання покращення добробуту громадян, оскільки вона не базувалася на адекватному збільшенні обсягів виробництва і підвищенні рівня продуктивності праці. При цьому довгий час не проводилися реформи, спрямовані на усунення структурних диспропорцій.

Внаслідок цього в Україні істотно загальмувалися процеси подолання структурних дисбалансів перехідного періоду, технологічної модернізації, поліпшення основних фондів, формування ефективної економічної бази для соціальних перетворень і, як наслідок, Україна залишилася вразливою до кризи 2008 - 2009 років, яка негативно вплинула майже на всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян.

З обранням у 2010 році нового Глави держави, який сформував дієздатну команду, оперативно запроваджено здійснення комплексу невідкладних заходів щодо стабілізації економічної ситуації, а також розпочато виконання Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", основні положення якої спрямовані на запобігання впливу на національну економіку негативних зовнішніх чинників, побудову стійкої, відкритої та конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки.

Зокрема, послідовно проводяться реформи:

державних фінансів, що передбачають стабілізацію дефіциту державного бюджету, оптимізацію державного боргу, підвищення ефективності державних видатків, удосконалення системи управління державними фінансами, посилення фінансової та фіскальної дисципліни, реформування міжбюджетних відносин;

фінансового сектору, що спрямовані на утримання низького рівня інфляції, забезпечення стабільності та підвищення рівня капіталізації фінансової системи, збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення кредитування економіки з одночасним зниженням рівня ризиків фінансової системи, розвиток фондового ринку та ринку фінансових послуг;

у напрямі дерегуляції, розвитку підприємництва та реформування системи надання адміністративних послуг, що передбачають спрощення процедури започаткування та виходу з бізнесу, дозвільної системи та сфери ліцензування, посилення захисту прав інвесторів, реформування системи реєстрації прав власності, митних процедур, державного нагляду (контролю), системи надання адміністративних послуг та системи технічного регулювання, підвищення ефективності адміністрування податків, зниження податкового навантаження на бізнес і скорочення витрат часу платників податків на їх нарахування та сплату;

енергетики, що передбачають вдосконалення системи ціноутворення в електроенергетиці, лібералізацію ринку електричної енергії, приватизацію енергетичних підприємств та підвищення ефективності управління державними енергетичними компаніями, удосконалення державного регулювання в енергетиці, лібералізацію ринку вугільної продукції та механізму збуту і ціноутворення, удосконалення механізму державної підтримки вугільної галузі, закриття неперспективних вугледобувних підприємств, модернізацію газотранспортної системи, нафтопереробних потужностей та стимулювання конкуренції на ринку нафтопродуктів;

житлово-комунального господарства, що спрямовані на забезпечення рентабельного функціонування та інвестиційної привабливості підприємств житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг, технічне переобладнання, підвищення енергоефективності житлово-комунального господарства та якості комунальних послуг;

у напрямі розвитку транспортної інфраструктури, що передбачають оптимізацію управління залізничним транспортом, децентралізацію управління дорожньою інфраструктурою місцевого значення, підвищення інвестиційної привабливості галузі та якості послуг, а також безпеки руху на автомобільних дорогах;

у напрямі розвитку сільського господарства та земельної реформи, що спрямовані на створення прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення, розвиток базових галузей сільського господарства;

у напрямі міжнародної економічної інтеграції, що передбачають реалізацію зовнішньоекономічної політики, політичну асоціацію та економічну інтеграцію України до Європейського Союзу, розширення торгівлі України з державами - учасницями СНД і поглиблення співробітництва з перспективними торговельними партнерами та регіональними інтеграційними об'єднаннями, поліпшення для вітчизняних виробників умов торгівлі на зовнішньому ринку.

Проведення таких реформ сприяє створенню умов для подальшого стабільного економічного розвитку.

За 2010 - 2011 роки реальний валовий внутрішній продукт України зріс на 9,5 відсотка, подолавши більше половини рівня кризового спаду, за підсумками 2011 року дефіцит сектору загальнодержавного управління становив прогнозні 2,7 відсотка валового внутрішнього продукту (порівняно з 4,1 відсотка валового внутрішнього продукту у Єврозоні, 9,8 відсотка у Японії та 10,1 відсотка у США), а інфляція знижена до 4,6 відсотка.

У цілому 2012 рік не виправдав оптимістичних сподівань щодо поліпшення глобальної фінансово-економічної ситуації. Відчутно погіршився стан глобальної (світової) економіки внаслідок посилення проявів економічної кризи, а саме:

збереження значних фінансових проблем у ряді країн Єврозони (Греція, Італія, Іспанія, Португалія);

зниження показників розвитку таких провідних економік Євросоюзу, як Німеччини (валовий внутрішній продукт у IV кварталі 2012 р. порівняно з III кварталом знизився на 0,6 відсотка), Великобританії (на 0,3 відсотка), Франції (на 0,3 відсотка), Іспанії (на 0,7 відсотка), Італії (на 0,9 відсотка);

погіршення кон'юнктури на світових товарних ринках на товари вітчизняного виробництва.

За підсумками 2012 року в Україні не допущено зниження валового внутрішнього продукту. Так, за оперативними даними, зростання валового внутрішнього продукту становило 0,2 відсотка за рахунок розширення внутрішнього попиту. Разом з тим темпи розвитку секторів національної економіки все ще є нерівномірними, що посилює вразливість економіки в цілому.

Отже, в умовах зниження попиту на традиційних для вітчизняних товарів зовнішніх ринках, посилення конкуренції за доступ до інвестиційних ресурсів і здійснення протекціоністських заходів окремими державами насамперед необхідно створити системні довгострокові стимули для активізації розвитку стратегічних галузей вітчизняної промисловості.

Пріоритетні напрями реалізації економічної політики

Продовжуючи розпочаті реформи з метою активізації позитивних перетворень в країні, пріоритетними напрямами реалізації в 2013 - 2014 роках економічної політики є підвищення конкурентоспроможності економіки та покращення інвестиційного клімату, підтримка національного товаровиробника та реалізація політики імпортозаміщення, забезпечення розвитку високотехнологічних секторів економіки, стимулювання перетворень у стратегічних галузях та збільшення обсягу експорту товарів вітчизняного виробництва.

Підвищення конкурентоспроможності економіки та покращення інвестиційного клімату

Національна економіка повинна зайняти достойне місце у конкурентному глобальному ринку. Це єдиний шлях для підвищення рівня добробуту громадян до рівня економічно розвинутих держав світу. Тому, ключовими завданнями Уряду є якнайширше залучення інвестицій для створення сучасного виробництва, впровадження нових знань, технологій і принципів управління, підвищення рівня зайнятості.

Урядом вже здійснено заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату та бізнес-середовища, в тому числі дерегуляції підприємницької діяльності.

Підтвердженням ефективності і високих темпів проведення реформ є позитивна оцінка іноземних експертів.

Так, Україна у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності за 2012 - 2013 роки поліпшила свої позиції на дев'ять пунктів і зайняла 73 місце серед 144 країн світу, які досліджувалися. Позиція України підвищується другий рік поспіль (після падіння на 17 пунктів у 2009 - 2010 роках) і досягла докризового рівня.

Проте Україна все ще залишається у групі країн, які не досягли середнього показника конкурентоспроможності, і значно відстає від розвинутих держав.

 

Позиція України у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності у 2001 - 2012 роках

Необхідність модернізації виробництва та структурної перебудови економіки потребує створення умов для акумулювання інвестиційних ресурсів і посилення інвестиційного потенціалу економіки.

Тому, проведення реформ необхідно продовжувати.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату завдання державної політики на 2013 - 2014 роки повинні передбачати як заходи з дерегуляції, так і заходи із забезпечення макроекономічної стабільності.

Завданнями державної політики на 2013 - 2014 роки є:

забезпечення оптимального рівня інфляції, який не перешкоджатиме економічному розвитку країни;

стимулювання здійснення інвестиційних операцій в національній валюті;

забезпечення збалансованості державних фінансів з реальними можливостями національної економіки;

забезпечення фінансової стабільності;

детінізація економіки;

зниження адміністративних бар'єрів для розвитку підприємництва;

зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність;

стимулювання реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки;

утворення державного банку розвитку з метою стимулювання та підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізація інвестиційних та інноваційних проектів, залучення довгострокових зовнішніх інвестицій в національну економіку;

стимулювання інвестиційної активності суб'єктів малого підприємництва.

Підтримка національного товаровиробника та реалізація політики імпортозаміщення

Україна належить до держав з розвинутою індустріальною базою і достатньо високим ресурсним потенціалом. Проте у структурі національної економіки переважають галузі, які добувають сировину або випускають продукцію з низьким ступенем обробки для експорту, завантаження потужностей яких залежить від попиту на зовнішньому ринку.

Протягом 2012 року на розвиток промисловості негативно впливала несприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура, яка характеризувалася зниженням попиту та низхідною ціновою динамікою на товари вітчизняного виробництва на зовнішньому ринку. З огляду на високий рівень експортоорієнтованості вітчизняного виробництва та підвищення вартості енергоносіїв погіршилося фінансово-економічне становище промислових підприємств і, як наслідок, знизилися темпи промислового виробництва в цілому по Україні.

Разом з тим вітчизняний гірничо-металургійний комплекс характеризується високим рівнем зносу основних фондів (металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 59 відсотків, добування вугілля, лігніту і торфу - 49,6 відсотка, металевих руд - 41,6 відсотка), а також використанням застарілих ресурсо- та енерговитратних технологій. В структурі виробництва вітчизняних металургійних підприємств основну частку становить ординарний металопрокат рядових марок сталі. Близько 80 відсотків продукції гірничо-металургійного комплексу експортується, що забезпечує 40 відсотків валютних надходжень в країну.

Металургійне виробництво і виробництво готових металевих виробів є однією з основних складових частин гірничо-металургійного комплексу країни. На підприємствах цієї галузі у 2012 році зайнято близько 11,7 відсотка загальної кількості працюючих у промисловості. Обсяг реалізованої продукції у металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів становив 18,8 відсотка загального обсягу промислової продукції, а енергоємність галузі на 30 відсотків перевищує світові аналоги.

Недостатня розвинутість внутрішнього ринку металопрокату та висока частка експорту продукції гірничо-металургійного комплексу призводить до виникнення ризиків залежності вітчизняної металургії від зовнішньої кон'юнктури.

Хімічна та нафтохімічна промисловість охоплює близько 200 взаємопов'язаних виробництв із значною номенклатурою продукції, виробляє сировину та конструкційні матеріали.

У хімічній та нафтохімічній промисловості частка прибуткових підприємств за 2011 рік становила 64,2 відсотка, за дев'ять місяців 2012 року (крім малих підприємств) - 68,6 відсотка. Ступінь залежності від імпорту сировини становить 75 відсотків, при цьому експортується 70 відсотків виробленої продукції. Підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості реалізують близько 7,4 відсотка загального обсягу продукції промисловості.

Легка промисловість найбільше постраждала від експансії імпорту, зокрема дешевого одягу та взуття. Частка вітчизняної продукції на внутрішньому ринку становить близько 20 відсотків.

Отже, існує значний потенціал для імпортозаміщення.

Порівняно із зазначеними галузями агропромислове виробництво в цілому можна оцінити позитивно. Протягом останніх років у агропромисловому секторі України відбулося ряд позитивних зрушень, зокрема:

за 2010 - 2012 роки збільшився обсяг виробництва валової продукції сільського господарства на 12,7 відсотка, харчової промисловості - на 4,2 відсотка;

забезпечено суттєве зростання валового збору зерна насамперед за рахунок збільшення врожайності культур, середньорічне виробництво зерна становило протягом 2010 - 2012 років понад 47 млн. тонн, що на 4,5 млн. тонн більше порівняно з 2007 - 2009 роками;

подолано негативну тенденцію у галузі тваринництва, обсяг валової продукції тваринництва збільшився протягом 2010 - 2012 років на 8,7 відсотка, забезпечено у 2012 році збільшення обсягу виробництва молока, зростання поголів'я свиней і птиці, а також зупинено скорочення поголів'я великої рогатої худоби;

розпочато активну розбудову виробничої інфраструктури в аграрному секторі насамперед тваринницьких ферм та комплексів, оптових ринків сільськогосподарської продукції;

зберігається позитивне сальдо зовнішньої торгівлі агропромислового комплексу.

У 2010 - 2012 роках збільшення реальних наявних доходів населення та підвищення платоспроможності за рахунок зростання заробітної плати в умовах збереження стабільності на грошово-кредитному та валютному ринку дало змогу активізувати внутрішній споживчий ринок і закріпити тенденцію позитивної динаміки роздрібного товарообороту, що сприятиме розвитку внутрішнього ринку.

Оборот роздрібної торгівлі становив у 2012 році 804,3 млрд. гривень, що у порівнянних цінах на 15,9 відсотка більше, ніж у 2011 році. У структурі обороту роздрібної торгівлі частка організованих та неформальних ринків становить 31,1 відсотка.

В умовах збільшення обсягу споживання та насичення ринку продукцією проблемою залишається надходження в торговельну мережу значної кількості неякісних, фальсифікованих та небезпечних для життя і здоров'я людей товарів. Протягом останніх років проводилася робота із створення адаптованої до вимог СОТ і ЄС сучасної системи ринкового нагляду, що є одним з пріоритетних завдань у сфері торгівлі.

Разом з тим зростаючий споживчий попит на товари нехарчової групи задовольняється переважно за рахунок імпорту.

Тому, намагання переломити таку ситуацію на користь вітчизняного виробництва не тільки буде стимулювати виробників збільшувати кількість робочих місць, забезпечувати підвищення рівня добробуту громадян, але і сприятиме тому, щоб капітал і кошти залишалися в країні.

Завданнями державної політики на 2013 - 2014 роки є:

створення умов для проведення модернізації, технічного переоснащення, перепрофілювання діючих та відкриття нових підприємств;

створення умов для збільшення обсягу виробництва підприємств легкої промисловості;

удосконалення нормативно-правової бази, що регулює торговельну діяльність;

розширення мережі стаціонарних торговельних об'єктів, які відповідатимуть європейським та світовим стандартам;

недопущення надходження на ринок України медичної продукції, що не відповідає встановленим вимогам щодо безпечності;

здійснення ринкового нагляду та заходів щодо інформування органів державного ринкового нагляду та споживачів про виявлену небезпечну продукцію;

стимулювання впровадження інноваційних технологій у рослинництві з метою імпортозаміщення;

забезпечення державної фінансової підтримки та запровадження механізму заохочення придбання сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва для формування сучасної техніко-технологічної бази агропромислових підприємств;

стимулювання вітчизняних товаровиробників до впровадження інноваційних технологій, модернізації та будівництва об'єктів агропромислового комплексу з метою збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення її якості та поступового імпортозаміщення, підвищення якості та конкурентоспроможності продуктів переробки продукції вітчизняного виробництва;

стимулювання розвитку виробництва продуктів дитячого харчування, в тому числі молочних, м'ясних, рибних та плодово-ягідних продуктів дитячого харчування, з метою задоволення попиту внутрішнього ринку;

формування позитивних довгострокових очікувань товаровиробників шляхом забезпечення цінової стабільності ключових аграрних ринків;

організація виробництва біоетанолу на потужностях спиртових та цукрових заводів;

збільшення обсягу експорту сільськогосподарської продукції та харчових продуктів;

врегулювання питання оренди внутрішніх водойм, відтворення водних біоресурсів, утримання біоресурсів для підвищення якості об'єктів аквакультури;

стимулювання розвитку обслуговуючої, виробничої сільськогосподарської кооперації та розвиток виробництва у господарствах населення;

забезпечення розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь, управління водними ресурсами, захист від шкідливої дії вод.

Розвиток високотехнологічних перспективних секторів

В Україні в основному вичерпані можливості інерційного зростання, що підтверджено зниженням зовнішнього попиту та збільшенням обсягу імпорту товарів. Це спричинено глибокими структурними диспропорціями - значна частка виробництва є технічно та технологічно відсталою з високим ступенем зношеності основних фондів, низьким рівнем використання виробничих потужностей, високою енерго- та ресурсоємністю, відсутністю або низьким рівнем впровадження інновацій. При цьому не використовується значна частина науково-технічного потенціалу.

Машинобудівний комплекс України є однією з найбільш важливих, потужних і перспективних галузей промисловості, яка забезпечує технічне оснащення, комплексну механізацію та автоматизацію процесів виробництва.

У машинобудуванні зосереджено майже 15 відсотків вартості основних засобів та понад 21 відсоток загальної кількості найманих працівників промисловості (без малих підприємств) (понад 585 тис. осіб у 2012 році).

Машинобудівні підприємства виготовляють на сьогодні близько 3,5 тис. найменувань машин та обладнання, у тому числі близько 2 тис. модернізованих та понад 500 нових моделей машин та обладнання для агропромислового комплексу. Технічні засоби, що виготовляються або можуть виготовлятися, дають змогу механізувати до 85 відсотків робіт у сільському господарстві.

Експорт продукції машинобудування становить 53 відсотки обсягу реалізованої продукції галузі. Продукція експортується до 74 країн світу. При цьому експорт до країн СНД становить 90,8 відсотка загального обсягу експорту, в тому числі до Російської Федерації - 68,2 відсотка загального обсягу експорту (75,1 відсотка експорту до країн СНД).

Авіабудівна галузь є стратегічно важливою для України і однією з базових галузей національної економіки.

За результатами роботи у 2011 році підприємства на 20 відсотків, або 3,41 млрд. гривень, збільшили обсяг виробництва основних видів продукції.

За останні три роки підприємствами авіабудування виготовлено та передано замовникам 19 літаків. Державним підприємством "Антонов" укладено контракт на виготовлення 47 літаків Ан-148 та їх модифікацій для іноземних замовників.

Продовжується виконання контракту державним підприємством "Завод 410 цивільної авіації" щодо ремонту літаків Ан-32 для військово-повітряних сил Індії.

Досягнуто принципової згоди з Російською Федерацією щодо відновлення спільного виробництва літака Ан-124 "Руслан" та закінчення робіт з розроблення та виробництва літака Ан-70.

Прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про розвиток літакобудівної промисловості" щодо державної підтримки збуту авіаційної техніки вітчизняного виробництва", виконання якого сприятиме здешевленню авіаційної техніки для авіакомпаній та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних авіакомпаній.

В Україні розвивається конкурентоспроможна космічна галузь. За останні три роки виготовлено і реалізовано продукції на суму більш як 9,5 млрд. гривень. При цьому 62 відсотки загального обсягу виробництва становить ракетно-космічна продукція. Експортовано продукції на 6 млрд. гривень, що становить понад 60 відсотків загального обсягу виробництва.

За результатами діяльності підприємств космічної галузі за 2012 рік темпи збільшення обсягів товарної продукції становлять 119,2 відсотка, а обсягів реалізованої продукції - 118,7 відсотка.

За результатами роботи у 2011 році обсяг виробництва основних видів продукції підприємств оборонно-промислового комплексу збільшився на 4,8 відсотка, а загальний обсяг реалізованої продукції - на 1,8 відсотка порівняно з 2010 роком. Частка експорту продукції, виготовленої підприємствами оборонно-промислового комплексу в 2010 році, становила 67 відсотків. У 2011 році обсяг експорту продукції таких підприємств та її відсоткова частка практично не змінилися.

Фармацевтичний сектор має значний потенціал для подальшого розвитку. Обсяг реалізованої фармацевтичної продукції на внутрішньому ринку за останні 10 років збільшився у 3,6 раза (з 724,8 млн. доларів США в 2002 році до 3,36 млрд. доларів США в 2011 році) із середньорічними темпами зростання близько 15 відсотків.

Частка 20 українських фармацевтичних підприємств становить на фармацевтичному ринку України 25,7 відсотка в грошовій і 53,2 відсотка в товарній формі. В Україні наявні ресурси для активізації розвитку соціально-економічного, науково-дослідного (інноваційного) та експортного потенціалу вітчизняної фармацевтичної галузі.

Завданнями державної політики на 2013 - 2014 роки є:

забезпечення розвитку конкурентоспроможного автомобілебудування;

проведення модернізації та технічного переоснащення підприємств сільськогосподарського машинобудування і налагодження виробництва інноваційної сільськогосподарської техніки та обладнання для харчової і переробної промисловості та сільськогосподарських підприємств;

забезпечення сталого функціонування та розвитку авіабудівної галузі;

забезпечення реалізації програм та проектів розвитку в сфері космічної діяльності, в тому числі створення космічного ракетного комплексу "Циклон-4" та Національної системи супутникового зв'язку;

забезпечення комплексної державної підтримки розвитку пріоритетних високотехнологічних галузей;

розроблення та впровадження новітніх технологій, спрямованих на розвиток внутрішнього виробництва та інноваційної економіки;

забезпечення розвитку суднобудування шляхом підвищення конкурентоспроможності підприємств;

формування раціональної структури оборонно-промислового комплексу;

визначення стратегії розвитку фармацевтичної галузі та реалізація державної політики імпортозаміщення у галузі. Підвищення якості та забезпечення доступності медичної допомоги шляхом переоснащення медичних закладів та розвиток інфраструктури.

Структурні реформи у стратегічних секторах

Ефективне функціонування реального сектору економіки та вирішення питань соціального розвитку неможливе без розв'язання системних проблем, що накопичилися у стратегічних секторах, зокрема державному секторі економіки, інфраструктурі та зв'язку, паливно-енергетичному комплексі, житлово-комунальному господарстві, будівництві.

Державний сектор становить значну частку національної економіки (37 відсотків валового внутрішнього продукту) та відіграє важливу роль в її реальному секторі. За результатами оцінки Мінекономрозвитку управління державним майном близько 60 відсотків суб'єктів господарювання є неефективним.

Сучасні світові тенденції розвитку економіки свідчать про постійне підвищення вимог до якості транспортних послуг та послуг зв'язку, розширення їх переліку, забезпечення безпеки та екологічності перевезень.

Водночас рівень транспортного обслуговування економіки і населення на сьогодні є нижчим, ніж у розвинутих державах світу. Потребує оновлення більша частина комунального транспорту та рухомого складу залізничного транспорту, що може бути забезпечено за рахунок продукції вітчизняного виробництва.

За останні два роки у рамках підготовки до фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу на розвиток інфраструктури спрямовані значні обсяги інвестиційних ресурсів, що сприяло підвищенню України у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності за 2012 - 2013 роки за рівнем якості інфраструктури на шість позицій - до 65 місця серед 144 держав світу.

Паливно-енергетичний комплекс виконує завдання із забезпечення економіки та соціальної сфери країни основними видами енергоносіїв і сировинними ресурсами для задоволення потреб промисловості. Паливно-енергетичний комплекс задовольняє потреби України у первинних паливно-енергетичних ресурсах приблизно на 47 відсотків. Потреби в електроенергії задовольняються в Україні виключно за рахунок власного виробництва, але значна залежність від імпорту нафти, газу та ядерного палива негативно впливає на стан енергетичної безпеки держави і створює напругу в економіці, соціальній та політичній сферах.

Протягом останніх трьох років основний акцент розвитку паливно-енергетичного комплексу зосереджений на зниженні енергетичної залежності держави, створенні умов для впровадження енергозберігаючих технологій та значного заощадження енергоресурсів.

На сьогодні житлово-комунальне господарство залишається однією з найслабкіших ланок національної економіки.

Так, дві третини основних засобів вичерпали строк експлуатації, втрати теплової енергії та питної води у зовнішніх мережах становлять 60 відсотків, а теплової енергії в житловому фонді перевищують 30 відсотків. Питомі витрати енергоресурсів більш як у 2,5 раза вищі, ніж у країнах Європи, кількість аварій за останні 10 років збільшилася майже у 5 разів.

У цілому житлово-комунальне господарство працює збитково. Наявність значних обсягів заборгованості за надані послуги зумовлює незадовільний фінансовий стан галузі. Головною причиною є відставання у впровадженні ринкових відносин та оновленні основних фондів і технологій, значний рівень монополізації в галузі.

Без рішучих та швидких змін у житлово-комунальному господарстві ця галузь буде гальмувати подальший розвиток інших галузей економіки.

Активізація будівельної галузі має сприяти підвищенню попиту на продукцію суміжних галузей і частковій переорієнтації експортної продукції, на яку знижується попит на зовнішньому ринку, на внутрішній ринок.

Протягом 2010 - 2012 років Урядом вжито системних заходів до відновлення темпів розвитку будівельної галузі. Зокрема, прийнято Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", яким значно спрощено дозвільні процедури у будівельній сфері. Так, суттєво скорочено перелік документів, що подаються суб'єктами господарювання для отримання дозволів на виконання будівельних робіт, значна кількість будівельних робіт розпочинається за декларативним принципом.

Удосконалення містобудівної дозвільної системи у 2012 році сприяло збільшенню кількості об'єктів будівництва майже в 2,5 раза (понад 112 тис. об'єктів).

У 2012 році в експлуатацію введено 10,7 млн. кв. метрів загальної площі житла, що на 14,2 відсотка більше, ніж у 2011 році.

Проте існуючі темпи житлового будівництва недостатні для розв'язання проблеми забезпечення населення житлом насамперед громадян, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства. Середня забезпеченість житлом населення України у 2011 році становила 23,5 кв. метра загальної площі на одну особу.

На кінець 2011 року в Україні на квартирному обліку перебувало 1 млн. 84 тис. сімей та одиноких громадян. Отримали житло протягом 2011 року понад 7 тис. сімей та одиноких громадян, або 0,7 відсотка тих, що перебувають на обліку.

Завданнями державної політики на 2013 - 2014 роки є:

проведення приватизації державного майна з урахуванням принципів відкритості і прозорості, створення умов для ефективного розвитку підприємств після приватизації;

удосконалення стратегічного планування розвитку суб'єктів господарювання державного сектору економіки;

забезпечення розвитку залізничного транспорту;

залучення державних та інвестиційних коштів для реалізації інфраструктурних проектів;

оновлення рухомого складу (парку пасажирських автобусів, міського електричного, морського та річкового транспорту);

будівництво, реконструкція та ремонт 7584,5 кілометра автомобільних доріг загального користування державного та місцевого значення, у тому числі з використанням механізму державно-приватного партнерства;

забезпечення розвитку зв'язку;

модернізація та будівництво об'єктів електроенергетики та збереження державної частки в підприємствах, що мають стратегічне значення для держави;

забезпечення розвитку електроенергетики;

реформування нафтогазової галузі, формування ефективної нормативно-правової бази щодо розвідки і видобутку вуглеводнів, у тому числі на умовах розподілу продукції;

оптимізація структури шахтного фонду, перегляд принципів субсидіювання вугільної галузі та підвищення ефективності діяльності підприємств;

зниження енергоємності валового внутрішнього продукту та оптимізація структури енергетичного балансу держави, зокрема заміщення традиційних видів палива енергоресурсами, виробленими з відновлюваних джерел енергії, та альтернативними видами палива;

виконання пріоритетних програм будівництва;

здійснення заходів щодо підвищення ефективності та надійності функціонування житлово-комунального господарства, задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів;

будівництво та реконструкція об'єктів соціальної сфери.

Збільшення обсягів експорту товарів вітчизняного виробництва та послуг

Стратегічним напрямом діяльності також повинен стати активний пошук нових перспективних ринків збуту продукції вітчизняного виробництва, а також стимулювання і максимальна підтримка її реалізації українськими виробниками незалежно від форми власності на світовому ринку.

У післякризовий період (2010 - 2011 роки) внаслідок активізації зовнішнього попиту на товари вітчизняного виробництва та поступового виходу з кризи національної економіки значно збільшилися обсяги як експорту, так і імпорту.

Проте залишаються значні диспропорції у структурі експорту та імпорту товарів. Так, у експорті залишилося домінування товарів сировинної спрямованості, зокрема за підсумками 2012 року частка недорогоцінних металів та виробів з них у структурі експорту становила 27,5 відсотка, продукції сільського господарства та харчової промисловості - 26 відсотків, мінеральних продуктів - 11,1 відсотка та невелика питома вага товарів з високою доданою вартістю (продукція машинобудування - 19,3 відсотка). В імпорті товарів значну питому вагу становлять мінеральні продукти - 32,5 відсотка та товари з високою доданою вартістю (продукція машинобудування - 26,4 відсотка).

У 2012 році зберігалася тенденція до підвищення показників зовнішньої торгівлі, однак їх темпи були значно нижчими, ніж у 2010 - 2011 роках у зв'язку із зниженням світового попиту на традиційні товари вітчизняного виробництва (насамперед продукцію металургійного комплексу) та рецесійними процесами, що відбуваються в економіках провідних торговельних партнерів України (насамперед країнах Європи та США).

Так, у 2012 році зовнішньоторговельний оборот товарами та послугами збільшився порівняно з попереднім роком на 1,6 відсотка і становив 173,7 млрд. доларів США, у тому числі експорт товарів та послуг збільшився лише на 0,2 відсотка і становив 82,3 млрд. доларів США, а імпорт товарів і послуг - на 2,8 відсотка і становив 91,4 млрд. доларів США.

Розвиток торговельно-економічних відносин України з країнами СНД, ринок яких є основним ринком збуту продукції вітчизняного виробництва, є одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики. Частка країн СНД у зовнішньоторговельному обороті України є високою і становить майже 40 відсотків. Головними торговими партнерами серед країн СНД як в експорті, так і в імпорті товарів, є країни Митного союзу (Російська Федерація, Білорусь і Казахстан).

З метою розвитку торговельно-економічних відносин з країнами СНД підписано 18 жовтня 2011 р. Договір про зону вільної торгівлі, який ратифіковано Верховною Радою України. Імплементація цього Договору забезпечить незастосування нових обмежень у взаємній торгівлі, тобто непогіршення режиму торгівлі, що існує на сьогодні, а також розв'язання торгових спорів з урахуванням механізмів і процедур, прийнятих СОТ.

З огляду на те, що Російська Федерація на сьогодні є одним з головних торговельних партнерів України, виконання зазначеного Договору сприятиме подальшому збільшенню обсягу товарообороту з Російською Федерацією та скасуванню існуючих обмежень у торгівлі.

Іншим стратегічним напрямом є розвиток торговельно-економічних відносин з ЄС, який є одним з основних торговельних партнерів України. Частка ЄС у загальному обсязі торгівлі товарами та послугами України становить близько 30 відсотків. Ринок ЄС є одним з найбільших світових ринків з рівнем середнього доходу у 39 тис. доларів США на одну особу та має достатньо високий тарифний захист.

Парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у частині положень щодо створення зони вільної торгівлі здійснено 19 липня 2012 р. у м. Брюсселі. Імплементація положень Угоди дасть можливість лібералізувати не тільки двосторонню торгівлю товарами, але додатково такі сфери, як торгівля послугами, режими прямих іноземних інвестицій, державні закупівлі.

Завданнями державної політики на 2013 - 2014 роки є:

приведення вітчизняного законодавства у відповідність з нормами та стандартами ЄС;

укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, включаючи тимчасове набрання чинності положеннями щодо створення зони вільної торгівлі;

виконання Порядку денного асоціації Україна - ЄС;

забезпечення функціонування повномасштабної зони вільної торгівлі СНД та покращення доступу товарів вітчизняного виробництва та послуг на ринки країн СНД;

створення комплексної системи просування товарів вітчизняного виробництва на зовнішній ринок;

активізація роботи на нових перспективних ринках Азії, Латинської Америки, Тихоокеанського регіону, диверсифікація експорту вітчизняних товарів на цих ринках;

подальше підвищення ефективності роботи спільних міжурядових комісій із співробітництва;

визначення додаткових інструментів, що сприятимуть розвитку торговельного співробітництва та експорту вітчизняних товарів;

мобілізація ресурсів міжнародних фінансових організацій та донорів міжнародної технічної допомоги для сприяння економічному розвитку України, їх концентрація на пріоритетних напрямах соціального та економічного розвитку України;

удосконалення інструментів, видів та форм зовнішніх ресурсів, у тому числі впровадження нових механізмів поєднання кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій і грантових ресурсів донорів;

розширення участі вітчизняних виробників і постачальників у проведенні торгів у рамках реалізації спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів;

підвищення ефективності використання кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій, забезпечення своєчасної реалізації проектів та використання залучених ресурсів;

відновлення діалогу із Світовим банком щодо отримання системних позик для фінансування бюджету та проведення структурних реформ;

вивчення та використання світового досвіду для підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

удосконалення принципів та підходів до співробітництва з донорами з урахуванням принципів рівноправного партнерства та спільної відповідальності за досягнення цілей зовнішньої допомоги, підвищення якості планування проектів вітчизняними бенефіціарами та реципієнтами.

План заходів з виконання Програми наведено у додатку.

Очікувані результати виконання Програми

Виконання Програми сприятиме:

зростанню реального валового внутрішнього продукту на 2,5 - 3,4 відсотка у 2013 році та на 3 - 4 відсотки у 2014 році;

забезпеченню підтримки оптимального рівня інфляції у межах 5 - 6 відсотків у 2013 - 2014 роках;

утриманню у 2013 році дефіциту державного бюджету в межах 3,2 відсотка валового внутрішнього продукту;

забезпеченню у 2013 році перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет на рівні 29,5 відсотка;

утриманню у 2013 році граничного обсягу державного боргу на рівні 30,6 відсотка валового внутрішнього продукту;

зниженню податкового навантаження, що забезпечить зменшення частки тіньового сектору економіки;

збільшенню кількості суб'єктів малого підприємництва та осіб, зайнятих у малому підприємництві;

запобіганню прихованому виведенню капіталу за кордон;

забезпеченню надходження до державного бюджету коштів від приватизації в обсязі 27,9 млрд. гривень протягом 2013 - 2014 років;

збільшенню обсягу імпортозаміщення сільськогосподарської техніки до 20 відсотків;

збільшенню не менш як у 1,5 раза обсягу виробництва ракетно-космічної техніки;

збільшенню частки вітчизняної фармацевтичної продукції на внутрішньому ринку у середньостроковій перспективі на 5 - 10 відсотків;

зниженню щороку рівня енергоємності валового внутрішнього продукту на 1,5 - 3 відсотки;

збільшенню обсягу реалізації вітчизняної сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку на 25 відсотків;

збільшенню експорту товарів та послуг на 2,3 відсотка у 2013 році та на 10,8 відсотка у 2014 році;

збільшенню щороку обсягу залучення ресурсів міжнародних фінансових організацій на 1 - 1,5 млрд. доларів США протягом 2013 - 2014 років.

© ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", 2013
© ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2013

 

ЗАТВЕРДЖЕНО
Законом України
 від 5 лютого 2004 року N 1462-IV 

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА ПРОГРАМА СТВОРЕННЯ ВІЙСЬКОВО-ТРАНСПОРТНОГО ЛІТАКА АН-70 ТА ЙОГО ЗАКУПІВЛІ ЗА ДЕРЖАВНИМ ОБОРОННИМ ЗАМОВЛЕННЯМ

Загальнодержавна програма створення військово-транспортного літака АН-70 та його закупівлі за державним оборонним замовленням (далі - Програма) спрямована на створення військово-транспортного літака нового типу, організацію його серійного виробництва та закупівлі.

Розділ I. МЕТА І ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ПРОГРАМИ

Метою Програми є концентрація на загальнодержавному рівні фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів для забезпечення створення нового типу військово-транспортного літака Ан-70 (далі - літак), організації його серійного виробництва та закупівлі за державним оборонним замовленням.

Основними завданнями Програми є:

завершення дослідно-конструкторських робіт з розроблення літака, у тому числі проведення його державних випробувань та прийняття на озброєння;

підготовка і освоєння виробництва літака;

серійне виробництво і закупівля літаків.

Розділ II. ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИКОНАННЯ

Виконання Програми передбачається забезпечити у період з 2004 по 2022 рік двома етапами.

Перший етап (2004 - 2006 роки) - завершення розроблення літака, проведення його державних випробувань, виконання комплексу робіт, пов'язаних з прийняттям літака на озброєння та підготовкою і освоєнням його виробництва, а також здійснення закупівлі двох літаків за державним оборонним замовленням.

Другий етап (2007 - 2022 роки) - завершення роботи з підготовки і освоєння виробництва літака, у тому числі з оновлення наявних та створення нових виробничих потужностей, організація серійного виробництва і закупівлі необхідної кількості літаків за державним оборонним замовленням.

Розділ III. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Фінансове забезпечення створення та закупівлі літака здійснюється в межах бюджетних призначень, що передбачаються у Державному бюджеті України на відповідний рік за окремою бюджетною програмою додатково до видатків на національну оборону, а також за рахунок інших джерел фінансування, не заборонених законодавством.

Орієнтовний обсяг фінансування робіт на першому етапі - 1006,509 млн. гривень, зокрема для завершення розроблення літака - 128,216 млн., підготовки і освоєння виробництва - 450,933 млн., виробництва і закупівлі двох літаків - 427,36 млн. гривень.

Обсяги фінансування робіт другого етапу визначаються за підсумками виконання першого етапу Програми.

Розділ IV. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА КОНТРОЛЬ ВИКОНАННЯ ПРОГРАМИ

Головним державним замовником Програми є Міністерство оборони України, на яке покладаються організація та контроль її виконання.

Державним замовником - співвиконавцем Програми щодо підготовки, освоєння і серійного виробництва літаків є центральний орган виконавчої влади з питань промислової політики.

Основні виконавці Програми:

державне підприємство "Авіаційний науково-технічний комплекс імені О. К. Антонова" (м. Київ) - розроблення літака;

державне підприємство "Київський державний авіаційний завод "Авіант" - виготовлення літаків;

державне підприємство "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" - розроблення двигуна;

відкрите акціонерне товариство "Мотор Січ" (м. Запоріжжя) - виготовлення двигунів;

Державний авіаційний науково-випробувальний центр Збройних Сил України - випробування літака;

Науковий центр Військово-Повітряних Сил і Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України - наукове та військово-технічне супроводження.

Вибір інших виконавців Програми здійснюється відповідно до законодавства.

Головний державний замовник координує діяльність державного замовника - співвиконавця та виконавців Програми.

Розділ V. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Здійснення заходів Програми передбачає створення і серійне виробництво конкурентоспроможного на світовому ринку озброєнь нового типу військово-транспортного літака.

Виконання Програми дасть можливість:

оснастити Збройні Сили України сучасними військово-транспортними літаками, що забезпечить належний рівень їх мобільності;

прискорити розвиток наукоємних технологій в галузі авіа- та двигунобудування;

забезпечити довгостроковим замовленням вітчизняні підприємства авіа-, двигунобудівної та суміжних галузей промисловості, використати вільні і створити нові виробничі потужності з додатковими робочими місцями;

збільшити обсяги експорту продукції авіабудівної промисловості.

____________

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 - 2013
 © ТОВ «ЛІГА:ЗАКОН», 2007 - 2013

• Програма Ан-70

• Програма активізації економіки

• Концепція ОПК 2016